ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА – ПЕРШИЙ КРОК ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Процес розпаду Радянського союзу на поч. 90-х років мав об’єктивним наслідком появу на політичній карті світу нових держав. Соціальні катаклізми, які викликали економічний колапс, призвели до культурного, морального, етичного занепаду, а також до виродження права.

Відсутність чіткого розмежування публічних і приватних відносин, необдумане запозичення норм права у недосконалу пострадянську суспільну систему призвели до відсутності єдиного тлумачення правових норм. Недосконалістю правових норм скористалися насамперед ті верстви суспільства, у яких зосереджувалися владні важелі. За цих обставин корупція „телефонне право”, „білокомірцева злочинність” стали на заваді всіх суспільних перетворень, і, відповідно, тими факторами, які зводять нанівець усі інноваційні зміни, що відбуваються у країнах пострадянського простору.

Ідеологічні засади радянської системи права не витримали перевірки часом. Ієрархічний підхід до побудови адміністративного права як галузі права, яка охоплює всі сфери суспільного життя, виявився хибним. Виродження права в жорстке управління суспільством за допомогою владних приписів та адміністративних покарань призвело до повного колапсу та занепаду країни.

Адміністративна відповідальність пересічних громадян за малозначні діяння на фоні тотального нехтування приписами законів з боку представників влади та місцевих органів самоуправління спричинила правовий нігілізм і деградацію суспільства. Сьогодні «нові» способи реанімувати норми та підходи до правопорядку у сфері державного управління призводять до подальшого поглиблення кризових явищ у суспільстві.

Одним із напрямів зовнішньої політики Україна визначила входження до європейських структур з метою створення високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. Держава і громадянин мають один перед одним як права, так і обов’язки. Основа демократичного розвитку − відповідальність особи перед суспільством, і держави перед громадянами. Гармонізація законодавства – перший крок до громадянського суспільства.

Наразі сьогодні правознавці повинні виробити таких інноваційні моделей, які дають суспільству змогу підвищити ефективність діяльності та вирішити еволюційні завдання, що стоять перед ними. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращання життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому. Модель організації діяльності органів публічної влади, має базуватись на вивченні теоретичних основ суспільного розвитку, виявленні тих помилок, які притаманні пострадянським країнам, а також аналізі досягнень провідних країн світу.

Ще однією особливістю українського права була і нажаль є істотна деформація його ролі. Точніше кажучи, абсолютизувалися два аспекти суспільного призначення адміністративного права: насамперед, як засобу управлінського впливу держави на суспільні процеси, тобто як права «адміністрування», а також як права «примусу», що забезпечувало застосування державою у відносинах із громадянами різноманітних засобів адміністративного примусу.

Донині, на жаль, адміністративне право багатьма сприймається лише у зазначених аспектах. Зрозуміло, що таке уявлення консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію «панування держави» над людиною, де людина займає місце лише керованого об’єкта, на який спрямовані владно-розпорядчий вплив і адміністративний примус із боку державних органів.

Події останніх років та місяців доводять те, що сьогодні вкрай важливою є проведення правової реформи, яка наблизить правову систему України до права Європейських країн. А отже ми повинні зрозуміти що головної функції сучасного адміністративного (управлінського, державного) права, має виявлятись як регуляторна в публічно-правових відносинах і як захисна у приватно-правових відносинах.

Отже, на сьогодні триває розбудова України як правової демократичної держави, у якій народний суверенітет є найвищою соціальною цінністю. Для цього необхідне оновлення правової бази, що регулює відносини держави й особи, а отже, «людиноцентристський підхід» є основою для змін у законодавстві.

Сергій Пєтков

доктор юридичних наук, професор

 

Экологическая безопасность

Сергій Пєтков

Знак запитання: суспільний терпець

Сергій Пєтков

Місцеве самоврядування

Сергій Пєтков

Адміністративна реформа

Сергій Пєтков

ПІДГОТОВКА ЮРИСТІВ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Приєднавшись у 2005 році до Болонського процесу Україна взяла на себе ряд зобов’язань, направлених на входження до європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності українських громадян на європейському ринку праці, підняття їх конкурентоспроможності. Відтак, перегляд усталених поглядів на підготовку фахівців-юристів у вищих навчальних закладах України є закономірним кроком назустріч європейським стандартам у галузі юридичної освіти. Провідною ідеєю побудови нової схеми підготовки юристів має стати профільне безперервне навчання. Ця схема має фрактальну будову де усі її частини, базуючись на спільному фундаменті (початкова множина - кафедра) є самоподібними.

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА – ПЕРШИЙ КРОК ДО ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

 Право, котре кожний народ сам для себе встановив,
є його власним правом і називається громадянським правом,
тобто власним правом, властивим самим громадянам.
Закон є те, що народ схвалив і постановив.

Гай. Інституції

Для українського суспільства наразі вкрай актуальною є необхідність повернення до народовладдя, на якому будувалась Козацька Республіка в Гетьманські часи, та реформування українського законодавства відповідно до звичаєвого права як невід’ємної складової скіфо-слов’янської цивілізації.

Розпад Країни Рад призвів до появи нових держав, більшість із яких розпочали свою історію на початку 1990-х рр. Соціальний вибух, який викликав економічний колапс, призвів до культурного, морального, етичного занепаду і до агонії права. Хаотичне схрещення публічних та приватних правових відносин, поява інноваційних процесів у суспільстві, проникнення атипових іноземних відносин у недосконалу пострадянську систему суспільства дали юристам можливість отримувати з недосконалості правових форм максимальний зиск як особисто для себе, так і для осіб, які у своїх руках змогли акумулювати владні важелі. За цих обставин корупція, «телефонне право», «білокомірцева злочинність» стали супротивниками всіх суспільних перетворень і, відповідно, тією «ложкою дьогтю в бочці меду», яка зводить нанівець усі інноваційні зрушення, що відповідають реаліям сьогодення.

Ідеологічні засади радянської системи права не витримали перевірки часом. Ієрархічний підхід до побудови адміністративного права як галузі права, яка охоплює всі сфери суспільного життя, виявився хибним. Виродження права в жорстке управління суспільством за допомогою владних приписів та адміністративних покарань призвело до повного колапсу та занепаду країни. Адміністративна відповідальність пересічних громадян за малозначні діяння на фоні тотального нехтування приписами законів з боку представників влади та місцевих органів самоуправління спричинила правовий нігілізм і деградацію суспільства. На сьогодні «нові» способи реанімувати норми та підходи до правопорядку у сфері державного управління зумовлюють лише подальше поглиблення кризових явищ у суспіль­стві.

Одним із напрямів зовнішньої політики наша країна визначила входження до європейських структур з метою створення високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, культури та демократії. Держава і громадянин мають один перед одним як права, так і обов’язки. Як відповідальність особи перед суспільством, так і відповідальність держави перед суспільством – основа демократичного розвитку. Гармонізація законодавства – перший крок до громадянського суспільства.

Завдання науки – розробка та вироблення таких інноваційних моделей, які дають суспільству змогу підвищити ефективність діяльності та вирішити еволюційні завдання, що стоять перед ними. Абстрактні математичні розрахунки, втілені в життя за допомогою механічних пристроїв, хімічних реакцій, фізичних дій, допомагають інтелекту провідних учених світу реалізовувати свої амбітні ідеї. Так і вчені гуманітарного спрямування, вивчаючи та аналізуючи соціальні процеси, психічні явища, взаємозв’язки історичних подій, роблять прогнози та вивчають закономірності розвитку людства. Право – практична реалізація концептуальних моделей, створених для покращання життя як окремої людини, так і розвитку сучасної цивілізації в цілому. Модель організації діяльності органів публічної влади, розроблена в працях провідних українських науковців, базується на вивченні теоретичних основ суспільного розвитку, виявленні тих помилок, які притаманні пострадянським країнам, та аналізі досягнень провідних країн світу.

Разом з тим, до недавніх часів характерною ознакою українського адміністративного права була істотна деформація його ролі. Точніше кажучи, абсолютизувалися два аспекти суспільного призначення адміністративного права: насамперед, як засобу управлінського впливу держави на суспільні процеси, тобто як права «адміністрування», а також як права «примусу», що забезпечувало застосування державою у відносинах із громадянами різноманітних засобів адміністративного примусу. Це є закономірним наслідком певної науково-юридичної традиції, що зміцнювалася впродовж багатьох років радянського періоду. Ще й дотепер, на жаль, адміністративне право багатьма сприймається лише у згаданих аспектах. Хоча зрозуміло, що таке уявлення консервує властиву тоталітарному суспільству ідеологію «панування держави» над людиною, де людині відводиться місце лише керованого об’єкта, на який спрямовані владно-розпорядчий вплив і адміністративний примус з боку державних органів.

Дослідження теорії адміністративного права як наріжного каменя правової реформи, що триває в Україні та в інших країнах Східної Європи, полягає у викристалізації головної функції сучасного адміністративного права, яка виявляється як регуляторна в публічно-правових відносинах і як захисна у приватно-правових відносинах. Отже, на сьогодні триває розбудова України як правової демократичної держави, у якій народний суверенітет є найвищою соціальною цінністю. Для цього необхідне оновлення правової бази, що регулює відносини держави й особи. У цьому контексті «людиноцентристський підхід» є основою для змін у законодавстві не лише країн колишнього Варшавського договору.

 

Сергій Пєтков

доктор юридичних наук, професор

"Влада повинна виконувати волю народу, як це прописано в Конституції"

Административная реформа

Побудова відносин між владою і громадянином

Поняття та ознаки публічних правовідносин

Передусім слід зазначити, що поняття «публічний» (від лат. publicus-суспільний, народний) слід розуміти як «відкритий», «гласний», «суспільний». А отже, можемо констатувати, що публічні правовідносини – це відносини, які, виникнувши, поширюються або можуть поширюватися на суспільство в цілому або на його значну частину і через це мають загальнозначущий, загальносуспільний характер.[1] Сфера публічних правовідносин є багатогранною, однак характерною її рисою слід вважати досягнення загальносоціальних цілей[2] . Ураховуючи, що завданням науки є розробка та вироблення таких інноваційних моделей, які дають суспільству змогу підвищити ефективність діяльності, публічні правовідносини піддаються детальному аналізу вченими-юристами.

Базовими ознаками публічно-правових відносин визначено такі:[3]

· по-перше, публічна владність, яка означає, що суб’єкти, вступаючи до публічно-правових відносин, мають на меті: реалізувати надані їм законодавством публічно-владні повноваження; забезпечити виконання рішень, які були прийнято в результаті здійснення публічно-владних повноважень; забезпечити можливість функціонування органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; реалізувати безпосереднє право на участь в управлінні державними або місцевими справами, у тому числі через форми безпосередньої демократії (наприклад, вибори).

· по-друге, специфічне суб’єктивно-цільове навантаження, яке передбачає, що головними цілями вступу суб’єктів права до публічно-правових відносин є: сприяння забезпеченню та безпосередня участь у реалізації безпосереднього і представницького народовладдя; упорядкування діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; створення юридичних передумов дотримання та захисту прав і свобод суб’єктів даних відносин; забезпечення взаємодії органів публічної влади з урахуванням принципу поділу влади; сприяння забезпеченню захисту конституційного ладу і режиму законності у сферах державного управління та місцевого самоврядування; вирішення публічно-правових спорів.

Делікти в публічно-правових відносинах

Модель публічно-правових відносин, що базується на певних аксіомах побудови відносин між владою та громадянами, при виникненні делікту виглядає таким чином:

· кожен громадянин у разі вчинення протиправного діяння (правопорушення, делікту), яке не має великої суспільної небезпеки, а отже, не підпадає під кримінальну відповідальність, несе публічну відповідальність, незалежно від своєї соціальної належності або посади;

· проступок (публічний проступок) – це винна, умисна дія, бездіяльність особи (громадянина), яка суперечить установленим нормам публічної поведінки і призводить до негативних моральних та (або) матеріальних наслідків. Публічні проступки поділяються на групи (види) за горизонтальним принципом відповідно до сфери, в якій вони вчиняються;

· публічна відповідальність (відповідальність за проступок) – відповідальність особи (громадянина) за вчинення проступку, що накладається уповноваженим органом (посадовою особою) з метою приведення виявлених недоліків (порушень) до відповідного (визначеного в законодавстві) стану. Норми, які регулюють відповідальність за проступки в різних сферах життя суспільства, мають міститись у відповідних базових кодексах.

Поняття адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правовими відносинами є врегульовані нормою адміністративного права суспільні відносини управлінського характеру, у яких сторони виступають носіями взаємних юридичних обов’язків і прав, встановлених і забезпечених зазначеною нормою. Як і в усіх інших правовідносинах, в адміністративно-правових відносинах одна зі сторін має право вимагати від іншої сторони поведінки, передбаченого адміністративною нормою. Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти – дії та події. Під діями розуміють факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними. Події – це явища, що не залежать від волі людей, але зумовлюють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо). Отже, адміністративно-правові норми, впливаючи на суспільні відносини у сфері державного управління, надають їм правового змісту. Але самі по собі ці норми безпосередньо конкретних правових відносин не створюють. Вони є основою для їхнього виникнення, тому що в загальній формі передбачають, що ці управлінські відносини за відповідних умов і при наявності відповідних сторін стають адміністративно-правовими. Такі правовідносини виникають безпосередньо в процесі реалізації адміністративно-правової норми. При цьому норма передбачає можливість їх виникнення, визначає обсяг обов’язків і прав їх сторін, а також відповідальність за невиконання юридичних обов’язків або порушення прав однієї зі сторін[4].

З урахуванням викладеного слід додатково наголосити на існуванні таких підходів до визначення вищезазначеного поняття:

· адміністративно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами й обов’язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і та органами місцевого самоврядування реалізації й захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також у процесі публічного (державного і самоврядного) управління у сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку[5];

· адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру[6].

· адміністративні процесуальні відносини можна визначити як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду й вирішення індивідуальних адміністративних справ у публічній сфері[7].

Об’єкт адміністративно-правових відносин

Об’єкт – це те, заради чого виникають правовідносини. Об’єктом адміністративно-правових відносин є діяння (дія чи бездіяльність, поведінка) учасників управлінських правовідносин, за допомогою яких реалізуються обов’язки й права, передбачені для цих правовідносин. Діяння ці різні за своїм характером: вони можуть бути пов’язані зі здійсненням повсякденних завдань управління, з особистими нематеріальними благами (здоров’я, гідність людини), з речами. В останньому випадку, наприклад, об’єктом правовідносин є відповідні дії людей із приводу речей (передача майна з однієї підпорядкованості в іншу на основі розпорядчого акта)[8].

Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров’я, гідність людини, моральність тощо. Так, якщо об’єктом правовідносин є поведінка учасників (наприклад, передача державного майна від одного органу управління іншому), то предметом адміністративних правовідносин будуть об’єкти матеріального характеру, тобто майно, речі. Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Це дії та події.[9]

---

[1] Бевзенко В.М. Публічно-правові відносини: сутність та ознаки / В.М. Бевзенко // Право і безпека. – 2009. – № 1. – С. 6–12.

[2] Общая теория публичных правоотношений : монография / М.Б. Добробаба, Е.Б. Лупарев, Т.В. Мокина. – М. : Юрлитинформ, 2011. – 280 c.

[3] Великий енциклопедичний юридичний словник / [ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученко]. – К. : Юридична думка, 2007. – С. 747–748.

[4] Советское административное право (Общая и особенная части). – М. : Юрид. лит., 1973. – С. 71.

[5] Коломоєць Т.О. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник / Т.О. Коломоєць. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – С. 43.

[6] Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник / В.К. Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – С. 81.

[7] Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е.Ф. Демський. – К. : Юрінком Iнтер, 2008. – 496 с.

[8] Советское административное право (Общая и особенная части). – М. : Юрид. лит., 1973. – С. 71–72.

[9] <sup>Битяк Ю.П. Адміністративне право України : підручник / Ю.П. Битяк. – К. : Юрінком Інтер, 2005.

Сергій Пєтков</sup>